"Золота риба"

СВЯТО КАЛИТИ (АНДРІЯ) - ОДНЕ З УЛЮБЛЕНИХ МОЛОДІЖНИХ СВЯТ

Одне з найбільш шанованих молодіжних свят Калита, або Андрія. Святкується воно увечері 13 грудня за новим стилем, або ж 31 листопада за старим. Тобто за старим стилем це відбувалось в ніч з листопада на грудень, в ніч напередодні зими. Воно співпало із значно пізнішим християнським святом апостола Андрія Первозванного.

 Люди старшого покоління і досі згадують день Андрія, або Калиту, як найвеселіше свя­то їх молодості.

В Калиті яскраво простежуються дві сюжетні лінії, перша пов'яза­на з культом сонця, друга — із шлюбною магією. Це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду. При допомозі магічних ритуалів люди намагалися допомогти сонцю розгорітися. Найтісніше пов'язаний з культом сонця вогонь, в тому числі домашнє вогнище, тому на Калиту так широко використову­вались атрибути печі та знаряддя праці, якими господиня поралася коло вогню — кочерга, хлібна лопата, рогачі, горня, сажа. Обрядовий хліб — калита також нагадує сонце, він обов'язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом. Золотий мед, принесений бджолами (божими мухами) також символізував сонце і широко вико­ристовувався в цей день. Ним намащува­ли калиту.

Більшість продуктів на Андріївські вечорниці приносили парубки, це була парубоча складка, проте дівчата теж брали в ній участь. Кожна дівчина приносила муку і брала участь у приготуванні калити. 

За допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита підіймалася вгору :

«У небо, наша калита, у небо,

А ти, сонечко, підіймись

Та нас подивись.

Ми калиту чіпляємо.

На місяць поглядаємо,

Свою долю-радість закликаємо...»

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть пи­сарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «ви­танцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під'їжджав до калити. 

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинсько­го, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах. На закінчення гри калиту знімали і ділили між учасниками ве­чорниць.

Найбільше місця на Андріївських вечорницях відведено гаданням, чого тільки не придумують дівчата і па­рубки, щоб дізнатися про майбутню долю. 

Після веселощів і танців в хаті молодь продовжувала свої вечорниці на вулиці.